оце[оце́]

оце́ част. 1》 вказ. Указує на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом). || Указує на предмет, що його кому-небудь дають, пропонують. || Указує на факт, подію і т. ін., що безпосередньо передували розмові. 2》 підсил. Уживається для уточнення, конкретизації часу дії. || Указує на момент дії у знач. зараз, у даний момент і т. ін. || Уживається для підсилення значення пит. займ. або присл. , що входять до складу питального речення. || Уживається для підкреслення якого-небудь члена речення. 3》 підсил. Уживається при підведенні підсумку до сказаного. 4》 підсил. Уживається в розповідях, описах для пожвавлення їх, надання їм виразності, яскравості. 5》 підсил. Уживається при висловленні невдоволення, осуду, докору, заперечення, досади і т. ін. || Уживається при висловленні схвалення, захопленої оцінки кого-, чого-небудь.

ОЦЕ́, част. 1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом). І де ходила [княжна], В яких то праведних містах, А в нас, сердешна, опочила. Оце її свята могила... (Т. Шевченко); От тітка Аніта, що живе коло цвинтаря, а оце баба Домніка (М. Коцюбинський); – Оце, діти, планета, – рука вчительки лягає на глобус (О. Гончар); Оце ж садиба Вихорів, він її знає (Григорій Тютюнник); // Уживається при вказуванні на предмет, який кому-небудь дають, пропонують. Оце тобі хомут і дуга: більше я тобі не слуга! (приказка); – Оце тобі, Манюню, букетик, – подав він квітки тітці (М. Коцюбинський); // Уживається при вказуванні на факт, подію і т. ін., що безпосередньо передували розмові. – Я все оце міркувала. Та аж сумно стало: Одинокі зостарілись... (Т. Шевченко); [Денис:] Іду оце з поля, а мені в лівім вусі тільки: дзень, дзень!.. (М. Кропивницький). 2. пі…