повірити[пові́рити]

пові́рити I -рю, -риш, док. 1》 Прийняти що-небудь за істину, вважаючи дійсним, існуючим. || Зрозуміти, усвідомити, що так є насправді. || Дістати певність у чомусь, переконатися. Повірити на слово . 2》 кому , чому , в кого . Відчути довір'я до кого-, чого-небудь, пройнятися вірою в чиюсь щирість, порядність. || Зрозуміти, усвідомити, що хтось каже правду. 3》 Почати вірити. 4》 тільки 2 ос. одн. і мн. та наказ. сп. , у знач. вставн. сл. Уживається для підсилення вірогідності сказаного та більшого переконання того, до кого звернена мова. II див. повіряти .

ПОВІ́РИТИ ¹ , рю, риш, док. 1 . Прийняти що-небудь за істину, вважаючи дійсним, існуючим. Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять! (Т. Шевченко); А чи довго матір, та ще й добру, довести до того, що повірить усьому, що їй стань розказувати?.. (Г. Квітка-Основ'яненко); – Коли ви не вірите в такі дрібниці, то чи повірили б ви в те, що я плив Магеллановою протокою (Ю. Яновський); // Зрозуміти, усвідомити, що так є насправді. Ох, досі не можу повірить, Що ти вже не любиш мене! (Леся Українка); Дорош, дивлячись на нього, ніяк не міг повірити, щоб ця весела і така безпосередня в цю хвилю людина могла наговорити на нього стільки дурниць (Григорій Тютюнник); Серцем Неля ще й досі не могла повірити в те, що розум давно мусив визнати за факт: сестра просто-напросто продала її маклерові (Ірина Вільде); // Дістати певність у чомусь, переконатися. Ще почекали, немає отця Сидора, і тоді всі пові…