помічник[помічни́к]

помічни́к - а , ч. 1》 Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь. || Той, хто виконує підсобну роботу; підручний. || Той, хто разом із ким-небудь бере участь у якійсь важливій і складній справі; сподвижник. || перен. Те, що сприяє здійсненню якоїсь справи. 2》 Службова особа, яка безпосередньо підпорядкована основному керівникові та є його заступником у виконанні певних обов'язків. Помічн и к депут а та — особа, яка надає депутату організаційно-технічну допомогу.

ПОМІЧНИ́К, а́, ч. 1 . Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь. – Треба, щоб моя майбутня дружина була мені перший друг, помічник і товариш у всіх моїх справах (З. Тулуб); Часто Абдулаєва старшини брали в помічники, коли їхали на полкові склади одержувати харчі для бійців (Григорій Тютюнник); * Образно. Ах, сльози, сльози! Спізнілий помічник, свідок безсилля й ганьби (Іван Ле); // Той, хто виконує допоміжну, підсобну роботу; підручний. Головний машиніст здав машину на його руки й покурював цигарку, даючи часом дрібні тільки вказівки молодому помічникові (С. Васильченко); На заводі Мишко за меншого помічника електротехніка (І. Микитенко); Він підніс праву руку, на якій бракувало двох пальців – великого і вказівного, відбитих колись на ковадлі недотепою-помічником (Д. Бедзик); // перен. Те, що сприяє здійсненню чогось, якоїсь справи. Звісно, в неповних тридцях прощатися з життям не хочетьс…