поруч[по́руч]

по́руч 1》 присл. Дуже близько, на невеликій відстані від кого-, чого-небудь; поблизу, поряд. || Безпосередньо один коло одного. || у знач. присудк. сл. || перев. у сполуч. зі сл. бути, йти, виступати, перен. Разом, спільно. 2》 у знач. прийм. , з оруд. в. та прийм. "з" або з род. в. без прийм. Указує на просторову близькість, суміжність кого-, чого-небудь із кимсь, чимсь; біля, коло. || Уживається на позначення невеликої відстані від чого-небудь. || тільки з оруд. в. та прийм. "з" , рідко . Указує на суміжні або одночасні дії, а також на особи чи предмети, що перебувають у спільній або одночасній дії; разом, одночасно, поряд.

ПО́РУЧ. 1. присл. Дуже близько, на невеликій відстані від кого-, чого-небудь; поблизу, поряд. Сів Павло біля столу, схилив голову на руки. – Ось і вечеря наша, – промовляє до його Галя, сідаючи поруч (Марко Вовчок); Пан глянув на Максима Базилевського, тоді він прикажчикував, та й каже: – Збудувать на цім місці хату на дві половини з кімнатами та й другу поруч поставить (О. Стороженко); Марія вийшла теж на балкон і стала поруч, поклавши Стахурському руку на плече (Ю. Смолич); Альпи! Вони, здавалося, стояли тут поруч, а бійцям довелося ще скакати день і ніч, поки, нарешті, почали входити в гори (О. Гончар); Пісню підхопили дівчата, що підносили розчин, муляри, які працювали поруч (М. Руденко); // Безпосередньо один коло одного. – Я думав: поруч живуть люди – одні безпомічні, здичілі з темноти, другі – освічені, узброєні в знаття – і не злучаються, не єднаються, мовби Бог зна які кордони…