простір[про́стір]

про́стір пр о ст о ру, ч. 1》 тільки одн. , філос. Одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю та обсягом. 2》 Необмежена протяжність (в усіх вимірах, напрямах); тривимірна протяжність над землею. 3》 Вільний, великий обшир; просторінь. || Площа чого-небудь на земній поверхні; територія. 4》 перен. Відсутність яких-небудь обмежень, перешкод у чомусь; воля. Єд и ний економ і чний пр о стір — об'єднання територій декількох країн, у межах якого діють загальні принципи господарювання, узгоджені єдині правила зовнішньоекономічної діяльності. 5》 мат. Абстрактна множина з аксіоматично заданою певною структурою, у якій розвивається та чи інша математична теорія.

ПРО́СТІР, про́сто́ру, ч. 1. тільки одн., філос. Одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю і обсягом. На кілька хвилин він [Олександр Іванович] скам'янів, як __?, і почуття часу та простору покинуло його (Б. Антоненко-Давидович); Однією з головних рис спеціальної теорії відносності, що характеризують її зміст, є встановлення тісного, нерозривного зв'язку простору і часу (з наук. літ.). 2. Необмежена протяжність (в усіх вимірах, напрямах); тривимірна протяжність над землею. В безмірній вишині парить орел, і зрідка долітає звідтам, з небесних просторів, спокійний клекіт (Г. Хоткевич); Сонце все вище і вище підноситься над землею, і золоті потоки світла, прорвали на сході греблю ночі, нестримною повінню заливають неосяжні простори (Б. Антоненко-Давидович); З космічного простору далекі світила посилали мерехтливі пучки холодного світла (С. Чорнобрив…