викликати[виклика́ти]

I в`икликати див. викликати . II виклик`ати - а ю, - а єш і рідко викл и кувати, -ую, -уєш, недок. , в и кликати, -ичу, -ичеш і рідко в и кликнути, -ну, -неш, док. , перех. 1》 Голосом, жестами і т. ін. пропонувати, просити вийти до кого-небудь, з'явитися в призначене місце. || Голосно вигукувати що-небудь. || також з інфін. Пропонувати учневі відповідати. || За допомогою оплесків, вигуків просити, вимагати виходу артиста (артистів) на сцену (для схвалення виступу або повторення його). || Зв'язуватися (по телефону, радіо і т. ін.) для якого-небудь повідомлення, розмови на віддалі. 2》 на що , з інфін. Пропонувати кому-небудь взяти участь у змаганні, відгукнутися на щось. || Категорично, різко пропонувати вступити в боротьбу, поєдинок. 3》 Призводити до чогось, збуджувати почуття, спричинятися до яких-небудь дій і т. ін.

ВИ́КЛИКАТИ див. виклика́ти. ВИКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, рідко ВИКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КЛИКАТИ, ичу, ичеш, рідко ВИ́КЛИКНУТИ, ну, неш, док. 1. кого, що. Голосом, жестами і т. ін. пропонувати, просити вийти до кого-небудь, з'явитися в призначене місце. Він, до тії прийшовши хати, Хазяїна став викликати (І. Котляревський); – А де ваш чоловік? – Дома. – Коли б ви до мене його викликнули (Марко Вовчок); Мотя примусила подругу негайно роздягнутися, насильно вклала її в ліжко і викликала лікаря (В. Козаченко); // Голосно вигукувати що-небудь. У кострубонька як грати, так треба пісню голосно викликати (Г. Квітка-Основ'яненко); Коло відчинених дверей військкомату стояв гурт парубків, а всередині хтось голосно викликав прізвища (Б. Антоненко-Давидович); // також з інфін. Пропонувати учневі відповідати. Минув усього тиждень, як у школі почалося навчання, а вчителі вже двічі викликали Юрка (О. Донченко); Він [учитель] викликав мене розповісти прочитаний дома твір (Л. Смілянський); // Оплесками, вигуками просити, вимагати виходу артиста (артистів) на сцену (для схвалення виступу або повторення його). Ясна зала вся світлом палає, Грім плескання, громада без ліку, Гомонить люд, співця викликає (Леся Українка); // Зв'язуватися (по телефону, радіо і т. ін.) для якого-небудь повідомлення, розмови на віддалі. Всім радіостанціям доручили викликати “Лахтак” і пильно слухати, чи не обізвався він (М. Трублаїні). 2. кого, що, на що, з інфін. Пропонувати взяти участь у змаганні, відгукнутися на щось. Треба було щось зробити. Але що? Побити? .. Викликати на поєдинок? Хіба він знає! (М. Коцюбинський); [Катерина:] Вирішив [Грицько] викликати на змагання дядька Аристарха і показати йому, як треба працювати (О. Коломієць). 3. що. Приводити до чогось, збуджувати почуття, спричинятися до яких-небудь дій і т. ін. Пересновуються його думки з її думками; викликають усмішку, радість... (Панас Мирний); У мрячну синяву сповите верхів'я, освічене магічним світлом місячним, викликувало чудні тужливі чуття в людській груді... (О. Кобилянська); Вони [кораблі] вражали чистотою і блиском, викликаючи захоплення (В. Кучер); Я рада, що мої вірші викликали критичну розмову (Леся Українка). (1) Виклика́ти / ви́кликати на поєди́нок (на двобі́й) – пропонувати боротися. Треба помститися за рану, за образу, за все. – Але як? Коли? Позиватися? Викликати на двобій? (З. Тулуб); Треба було щось зробити. Але що? Побити?.. Викликати на поєдинок? Хіба він знає! (М. Коцюбинський); (2) Виклика́ти / ви́кликати на про́від (до дро́ту) – запрошувати кого-небудь (перев. офіційно) для спілкування по телефону. Черниша викликали на провід. Говорив начальник артилерії (О. Гончар); Керівник вимагав викликати до дроту співробітника (з газ.); (3) Виклика́ти на кулаки́ – викликати на бійку. На кулаки став викликати [Дарес] І перебійця [суперника] визивати, Кричав, опарений мов пес (І. Котляревський); Зчиня́ти (виклика́ти, роби́ти) / зчини́ти (ви́кликати, зроби́ти) переполо́х див. зчиня́ти. ◇ (4) Виклика́ти / ви́кликати вого́нь на се́бе – свідомо, навмисне брати на себе всю складність чогось, чию-небудь вину або відповідальність за щось. – Може, й справді ми бездарний колектив, а я його безталанний керівник?.. – Навіщо така сувора й нищівна самокритика? Колись це звалося “викликати вогонь на себе”. Зараз не воєнний час, такі надзвичайні заходи не потрібні (В. Собко); Шахіст сміливо викликає вогонь на себе, хоча це іноді ставить його в скрутне становище (з газ.); (5) Не виклика́ти [жо́дного (будь-яко́го, нія́кого)] су́мніву ([жо́дних (будь-яки́х, нія́ких)] су́мнівів) у кого і без дод. – хто-небудь не сумнівається в чомусь; що-небудь є безперечним, безсумнівним, явним. Напевне, ні в кого не викликає сумніву твердження, що погода помітно впливає на психіку й діяльність людини (з наук.-попул. літ.); Не викликає сумніву демократична і гуманістична спрямованість літературно-художньої творчості В. Винниченка (з наук.-попул. літ.).