мандрівник[мандрі́вни́к]

мандрі́вн и к - і вник а , ч. Той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. || Людина, що за характером своєї діяльності мусить часто мандрувати.

МАНДРІ́ВНИ́К, і́вника́, ч. Той, хто мандрує; подорожній (у 2 знач.), подорожанин. Мандрівник не міг користатись з них [дзиґарів], бо були дуже здорові й тяжкі (М. Коцюбинський); Пастухи сидять, а до них мандрівник з темряви наближається (С. Васильченко); За пару годин мандрівники таки дісталися до Києва (А. Кокотюха); Приїжджі казали, що в лісах ховаються здрайці, нападають на мандрівників, грабують, а потім вбивають, аби ті їх не впізнали (Г. Пагутяк); * Образно. Сонце, той ясний і непохибний небесний мандрівник, давно вже перестало бути керманичем моєї земної мандрівки (І. Франко); // Людина, що за характером своєї діяльності мусить часто мандрувати. Добре було б стати великим мандрівником і відкрити, наприклад, ще якусь землю (Л. Смілянський); Каже [Петро], що мріяв стати мандрівником-мореплавцем, але так насправді й не певен, чи те море існує, чи то не байки (Ю. Андрухович).