погуляти[погуля́ти]

погуля́ти - я ю, - я єш, док. 1》 Походити не поспішаючи, для відпочинку, задоволення і т. ін. 2》 Весело провести якийсь час; порозважатися, повеселитися. || Бути вільним від роботи, занять і т. ін. якийсь час. || Будучи неодруженим (неодруженою), безтурботно, весело жити. || Будучи вільним, незалежним, поїздити, походити, побачити світ. || наказ. сп. погул я й (погул я йте), розм. Почекай, почекайте. 3》 Провести за випивкою якийсь час: попиячити. 4》 Те саме, що пограти 2). 5》 Не бути в ужитку якийсь час (про різні предмети, знаряддя, землю і т. ін.). 6》 перен. Воювати, бути у воєнному поході якийсь час.

ПОГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док. 1 . Походити не поспішаючи, для відпочинку, задоволення і т. ін. Раз, в неділю, надвечір, Василина вийшла погуляти (І. Нечуй-Левицький); З нею мені захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть (Ю. Яновський); * Образно. А вночі, невідомо звідки, взявся мороз, погуляв, подихав і змінив усе довкола (І. Рябокляч). 2. Весело провести якийсь час; порозважатися, повеселитися. Що там буде – не питаю, А сьогодні погуляю (О. Олесь); * Образно. Час, моя пісне, у світ погуляти, Розправити крильця, пошарпані горем, Час, моя пісне, по волі буяти (Леся Українка); // Бути вільним від роботи, занять і т. ін. якийсь час. Мережаю, вишиваю, У неділю погуляю (Т. Шевченко); Закінчивши школу, тижнів зо два погуляли хлопці, та й знову за книжки (А. Головко); // Будучи неодруженим (неодруженою), безтурботно, весело жити. – Я ж собі ще молода; нехай же я погуляю…