говорити[говори́ти]

говори́ти -вор ю , -в о риш, недок. 1》 неперех. Мати здатність висловлювати думки, почуття; володіти мовою. || Володіти якою-небудь мовою. 2》 перех. і неперех. Усно висловлювати думки, погляди; розповідати про що-небудь. || безос. у формі 3 ос. мн. || перен. Викладати думки, погляди (на письмі, у друкованих працях, картинах і т. ін.). || кому , перен. Викликати які-небудь думки, почуття. || Підказувати, провіщати що-небудь. 3》 неперех. Вести бесіду; розмовляти. 4》 неперех. , перен. Бути доказом чого-небудь, свідчити про щось, указувати на що-небудь. 5》 перех. Проявлятися в чиїх-небудь думках, словах, діях.

ГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, недок. 1. Мати здатність висловлювати думки, почуття; володіти мовою. Іде [Олеся] на панщину, мусить їх кидать, а дітки – одно не говорить, друге не ходить, а третє не вміє сидіти, – дрібненькі (Марко Вовчок); І не чув [дід], щоб коли рибка, Як людина, говорила (Л. Глібов); // Володіти якою-небудь мовою. Королева й розуміла латинську мову і вміла навіть нею говорити (І. Нечуй-Левицький); – А як я поїду за границю – там же всі говорять або по-французьки, або по-німецьки, то я ж би нічого не розуміла там (Леся Українка). 2. що, про що і без дод. Усно висловлювати думки, погляди; розповідати про що-небудь; казати. Товариш говорив щось нервово (М. Коцюбинський); Підвівсь Роман Волошенюк: – Петро говорить діло! (П. Дорошко); Говорити тільки про свої льотні справи не вмів [Сашко] і не хотів (А. Трипільський); * Образно. Стояла я і слухала весну, Вона мені багато говорила (Леся Українка); // безос., у формі 3 ос. мн. Про чутки, сформовану думку; кажуть. Говорять, що матері сльози гарячі І тверде міцне каміння проймають (Леся Українка); Про Русевича говорять як про людину, що здатна забути про невідкладні справи (Ю. Шовкопляс); // перен. Викладати думки, погляди (на письмі, у друкованих працях і т. ін.). Оце Вам і мої думки про драму .. Звісно, говорячи це, я тримаюся одного тілько літературного боку (Панас Мирний); Література, як виразниця дум і мрій свого народу, завжди говорила про дружбу (з газ.); // кому, перен. Виклика́ти які-небудь думки, почуття; промовляти. Багато говорить нам досвід нашого земляка Волховського (І. Пільгук); Рєпін! Як багато говорить це ім'я українському народові! (з газ.); // Підказувати, провіщати що-небудь. – Я піду межи ті нещасні люди, працею котрих всі жиють [живуть] .. От куди я піду: так мені говорить моя совість (М. Коцюбинський); Розум говорив їй зовсім інше: він вимагав, щоб заради батька вона зреклася сього щастя, і дівчина рішила перемогти себе (А. Кащенко). 3. про кого – що, з ким і без дод. Вести бесіду; розмовляти. Коли о. [отець] Василь говорив про дочку, обличчя в нього ставало добрим (М. Коцюбинський); [Кассандра:] Пробач мені, сестричко, я не можу тепер з тобою говорити (Леся Українка); Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (М. Рильський); * Образно. Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з ним (Т. Шевченко); // до кого. Звертатися до кого-небудь, розповідаючи щось. – Стала [Соломія] коло мене та цілісіньку службу говорила до мене (І. Нечуй-Левицький); * Образно. Хлібороб з діда-прадіда, любив Гайченко землю. Вона говорила до нього, вона пахла йому так, як щонайкраща страва в свято (Ю. Збанацький). 4. кому про що і без дод., перен. Бути доказом чого-небудь; свідчити. Блискучі очі говорили, що вже не одну ніч не давала вона [думка] йому спати (Панас Мирний); Інтерес до останньої теми [пробудження людських почуттів] говорить нам, що Франко мав велику віру в людей (М. Коцюбинський). 5. в кому – чому і без дод. Виявлятися в чиїх-небудь думках, словах, діях. [Маруся:] То заздрість у їх говоре [у них говорить]! (Панас Мирний); [Сергій:] Я знаю, ти горда. І це говорить твоя гордість, а не ти (З. Мороз); * Образно. І слова Про Яр Холодний розцвіли гарячі, Про те, як стануть зрячими незрячі, – І правда говорила в них жива (М. Рильський). (1) Говори́ти за́гадками – вдаватися до натяків. [Юда:] Він збирався царем голоті всій юдейській стати .. Він не казав про те виразним словом – він ні про що не говорив виразно .. Він любив байками й загадками говорити (Леся Українка); – Не люблю, коли зі мною говорять загадками (М. Стельмах); (2) Говори́ти (промовля́ти) уста́ми чиїми – висловлювати, повідомляти від чийогось імені, чиїми-небудь словами. Устами діда промовляла поважна мудрість (О. Донченко); А голос Сивого Капітана продовжував: – Моїми устами говорять усі ті, кого замучив фалангістський уряд, усі ті, кого фалангісти Фернандеса вигнали з батьківщини (В. Владко); (3) Говори́ти (мо́вити, виголо́шувати і т. ін.) кра́сно – вміти говорити, висловлюватися пишномовно, гарно, доладно. Скільки раз я красно виголошував їх [думки] на зібраннях! Але ніколи досі ті думки не чіпали мене глибоко (М. Коцюбинський); А третій не мовив нiчого: Вiн мовити красно не мiг, Але задля дiла святого I жив вiн, i в землю б полiг (В. Самійленко); Хоч і не красно говорили [промовці], та в запалі щирістю і голосом брали (Іван Ле). ◇ Аж [і] шку́ра гово́рить див. шку́ра; (4) Говори́ти манівця́ми – висловлюватися непрямо, натяками. Він почав говорити. Зразу манівцями, .. а трохи згодом прямо, без усяких застережень (О. Кобилянська); (5) Говори́ти на ко́ри́сть кого, чого – бути доказом чого-небудь, свідчити про щось. Спільність літератури української і галицької також ще тільки виробляється. Вже один факт, що в російській Україні з галицьких белетристів не читається зовсім ніхто, окрім Федьковича, Франка та Кобринської, говорить на користь сієї думки, хоч і сумної (М.…