речення[ре́чення]

I р`ечення -я, с. 1》 Граматично та інтонаційно оформлена цілісна мовна одиниця, яка є основним засобом формування та вираження думки. Безособ о ве р е чення — речення, в якому головний член виражає який-небудь процес або стан без віднесення його до суб'єкта дії. Прост е р е чення — речення, що складається з одного або кількох граматично поєднаних слів, які виражають відносно закінчену думку. Складн е речення — речення, що складається з двох або кількох взаємозв'язаних простих речень, які за допомогою різних синтаксичних засобів об'єднані в одне структурне й інтонаційне ціле. 2》 У мовах програмування – базова одиниця, що має певну для даної мови синтаксичну та змістовну завершеність. II реч`ення -я, с. , рідко . Сполучення слів, що становить короткий вираз.

РЕЧЕ́ННЯ, я, с. Вільне словосполучення, яке використовується у лексикографічній практиці для ілюстрування значення слова. РЕ́ЧЕННЯ, я, с. Граматично та інтонаційно оформлена цілісна мовна одиниця, яка є основним засобом формування та вираження думки. Речення є тими завершеними мовними величинами, що безпосередньо складаються у процесі мовлення (з наук. літ.). Член ре́чення див. член . △ (1) Безособо́ве ре́чення – речення, в якому головний член виражає який-небудь процес або стан без віднесення його до суб'єкта дії. Динамізм поетичної оповіді досягається, зокрема, завдяки експресивності односкладових безособових речень (з наук.-попул. літ.); (2) Вокати́вне ре́чення, лінгв. – однослівне речення, виражене звертанням. Вокативне речення складається тільки з одного звертання, і називаючи адресата мови, передає якісь почуття: докір, радість, обурення, незадоволення, заборону, оклик (з наук. лі…