відпочивати[відпочива́ти]

відпочива́ти - а ю, - а єш, недок. , відпоч и ти, - и ну, - и неш, док. 1》 Відновлювати сили після втоми (фізичної чи душевної), припиняючи дію, рух і т. ін. || Проводити час на дозвіллі, не працюючи. 2》 перен. Лежати в могилі.

ВІДПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПОЧИ́ТИ, и́ну, и́неш, док. 1. Відновлювати сили після втоми припиненням або зміною діяльності, перебуванням у стані бездіяльності чи спокою. Козаки й шведи лежать і відпочивають (Б. Лепкий); – Отут [біля вікна] і мій Роман спав, ближче до сонця. Відпочивайте й ви (М. Стельмах); – По добрій праці, – розмислив Хапко, – можна й відпочити (Марко Вовчок); [Соня:] Я заспокоїлась, мамо: буду поливать квітки, полоть грядочки, а ви йдіть – одпочиньте (І. Карпенко-Карий); Мисливці .. добре попоїли і лягли відпочити до вечора (З. Тулуб); Лікарі констатували звичайну втому горла, радили кілька днів відпочити (Іван Ле); Дорога та й дорога. Ідеш, ідеш... Хоч би вже відпочить (Л. Костенко); * Образно. І небо і земля – усе одпочива, Все ніч під чорною запаскою хова (П. Гулак-Артемовський); // Проводити час на дозвіллі, не працюючи. – Я вже стара, не здужаю робити, та й ти вже старий, нехай за нас роблять діти, а ми вже будемо одпочивати (І. Нечуй-Левицький); // Не плодоносити певний період (про дерева, кущі). Цього року гарному врожаю вишні перешкодила холодна весна, а от яблуні в цьому сезоні відпочивають (із журн.). 2. перен. Бути похованим. Де Залізняк, душа щира, Де одпочиває? (Т. Шевченко). ◇ (1) Відпочива́ти (лежа́ти) / відпочи́ти в землі́ (в моги́лі) – бути мертвим, похованим; покоїтися. У могилі .. Лежить мій друг, що вмер за Ленінград (М. Рильський); Перед її очима в круговороті виринали рідні обличчя, і поруч з живими воскресали й ті, що вже давно лежали в землі (М. Стельмах); Хто цю браму малював, Той дівчаток милував, Та його давно немає, Вже в землі відпочиває (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека); (2) Відпочива́ти (спочива́ти) / відпочи́ти (рідко спочи́ти) се́рцем (душе́ю) – заспокоюватися чим-небудь; знаходити душевний спокій у чомусь. Шкода йому стало того давнього, на котрому він серцем одпочивав; шкода стало дитячих літ (Панас Мирний); Тамара відпочивала душею біля цієї привітної жінки після страшної ночі (А. Хижняк); Тільки на природі, розчинившись у ній, людина по-справжньому відпочиває душею (Ю. Мушкетик); В такі вечори, самотні, темні та прохолодні, він відпочивав душею (В. Чемерис); Спасибі тобі, велике спасибі за лист. Я хоч на хвилину спочив душею (М. Коцюбинський); По́гляд відпочива́є див. по́гляд; Се́рце (душа́) відпочива́є / відпочи́не див. се́рце.