нарешті[наре́шті]

наре́шті 1》 присл. Після чого-небудь, наприкінці чогось. 2》 у знач. єднального спол. ( перев. із спол. "і"). Уживається в разі переліку для приєднання останнього слова, останніх слів або речення. 3》 у знач. вставн. сл. Уживається для вирізнення того, що відбувається, з'являється і т. ін. після всього, наприкінці чого-небудь, на завершення чого-небудь, як наслідок чогось. || Уживається для вираження нетерпіння, незадоволення і т. ін., що стосується висловленого в реченні. 4》 у знач. виг. Уживається для вираження радості, захоплення, задоволення і т. ін.

НАРЕ́ШТІ. 1. присл. Після чого-небудь, у кінці чогось. Бжозовський ждав тиждень, ждав другий, а суду не було .. Нарешті його покликали в суд (І. Нечуй-Левицький); Степан Петрович одхилився на спинку кушетку й заплющив очі. Нарешті можна було віддатись цьому спокоєві й побути хоч кілька годин без напруження (В. Винниченко); Час ішов – а ніякого руху. Надворі було вже темно-претемно. Нарешті загуділа машина, заходячи попри самісіньку стіну (І. Багряний). 2. у знач. єднального спол. (перев. із спол. і). Уживається при переліку для приєднання останнього слова, словосполучення або речення. [Андрій:] Важно, що ми вкупі зросли, маємо спільні спогади, багато спільних звичок, ну, і нарешті спільний бюджет... (Леся Українка); Матроси знов узялися за лопати. Під першим шаром спочатку пішла солонцювата сіра глина, потім жирна глина з різким запахом нафти і нарешті вугільний шар (З. Тулуб). 3. у зна…