коли[коли́]

коли́ I присл. 1》 часу. В який час. || Уживається в питальних реченнях. || У риторичних запитаннях і вигуках, що припускають негативну відповідь. || З підсилювальними частками ж, то. Є коли — достатньо часу. Нема коли — немає вільного часу; ніколи. Рідко коли — мало в який раз; зрідка. 2》 неознач., розм. У який-небудь час; коли-небудь. || Час від часу; іноді, інколи, деколи. || За протиставлення двох речень або членів речень, повторюючись на початку кожного або перед кожним, означає: інколи ... інколи. Як коли — у деяких випадках; часом, деколи. 3》 відносний. Уживається як сполучне слово: а) приєднує підрядне означальне речення до головного; б) приєднує підрядне додаткове речення до головного. 4》 у знач. част.: а) уживається для вираження раптовості, несподіваності дії у знач. аж ось, як ось; б) уживається з частками б, же, б же, ж в простому реченні для вираження побажання або здогадної можливості певного факту чи дії у знач. хоч би, хоч би ж; в) уживається з часткою "ж" у простому реченні для вираження заперечення, виправдання у знач. але ж. II спол. 1》 часу. Уживається на початку підрядного речення часу: а) для означення одночасності дії головного і підрядного речень у знач. в той час як. || Із співвідносним словом тоді в головному реченні. || Для означення того, що дія, про яку йдеться в підрядному реченні, відбувається в один з моментів дії чи стану, про які говориться в головному; б) для означення того, що дія, про яку йде мова в підрядному реченні, відбулася раніше дії, про яку йдеться в головному у знач. після того як; в) для означення повторюваності дії (перев. зі словами кожен раз, завжди у головному реченні). 2》 умовний. Уживається на початку підрядного умовного речення: а) у знач. якщо. || б) з часткою "б" у знач. якби. || Уживається із співвідносними словами так, то, тоді у головному реченні.

КОЛИ́¹, присл. 1. часу. В який час. Співай же їм, мій голубе, Про Січ, про могили, Коли яку насипали, Кого положили (Т. Шевченко); Коли, як і чому понесло Коржа з України аж до Сибіру – того ніхто не знав, та й він сам не любив про це розводитись (Б. Антоненко-Давидович); Черниш аж тепер помітив, що вдарив його міною, яка не знати коли і яким чином опинилася у нього в руці (О. Гончар); // Уживається в питальних реченнях. – То коли, кажете, прийти? (Леся Українка); – А коли скажеш? – Коли?.. Коли?.. Їй-богу, не знаю (В. Винниченко); – А коли відбудеться суд? – Може, завтра. А може, й зараз... (В. Нестайко); // Уживається у риторичних запитаннях і вигуках, що передбачають негативну відповідь. Катря, дивлячись у віконце, промовила: – Усе хмари, усе негода! Коли вже те ясно буде! (Марко Вовчок); – Забери його [карбованця] .. Коли ще в житті таку дурницю матимеш? (М. Стельмах); // З підсилювальними частками ж, то. І коли-то воно буде Гратись і промовить Слово мамо (Т. Шевченко); – Коли ж тебе, матінко, дожидати в гості – чи глибокими снігами, чи зеленими лугами, чи вишневими садами? (І. Нечуй-Левицький); І всі його питали, мов пророка: – Коли ж той день? Чи довго ще ся ніч? (Леся Українка); У Корнія господарство. Він вже давно забув ті часи, коли-то на гармонії грав (У. Самчук). 2. неознач., розм. У який-небудь час; коли-небудь. – Прощай! – сказав Осел, – навідайсь ще коли, Бувай здоров, небоже! (Л. Глібов); Хіба коли забуду я, як плакав він, мій чорнобривий (В. Сосюра); // Час від часу; іноді, інколи, деколи. То було коли озветься [Катря] до нас із Марусею словом сердечним .. То зовсім одцуралася усіх (Марко Вовчок); // При протиставленні двох речень або членів речення, повторюючись на початку кожного або перед кожним, означає: інколи... інколи. Оришка сяде, а Чіпка, – коли сидить, коли лежить... (Панас Мирний). 3. відносний. Уживається як сполучне слово. 4. у знач. част. Є коли́ див. бу́ти; Нема́ коли́ див. нема́. ○ (1) Як коли́ – у деяких випадках; часом, деколи. – Ви таки, мамо, чудні як коли! (А. Головко). КОЛИ́², спол. 1. часу. Уживається на початку підрядного речення часу. 2. умовний. Уживається на початку підрядного умовного речення (інколи із співвідносними словами так, то, тоді у головному реченні). (1) Коли́ що..., [то...] – якщо (як)..., то... – Ми всі тут діло бачили й чули; коли що треба буде, то всі будемо свідками, а протоколу нема на що списувати! – рішив старшина (Б. Грінченко); – На цьому бувайте здорові. Вибачайте, коли що не так, бо то всяке буває, знаєте (Ю. Винничук); – Спробую заснути. Та коли що – не соромтеся, гукайте (А. Кокотюха).