Вивчається в: Невільницькі та лицарські думи: Плач і героїка
Це повний текст невільницької думи «Маруся Богуславка». Уривки цього твору розбирають у модулі «Невільницькі та лицарські думи»; тут текст подано цілком — прочитай його, а тоді повертайся до аналізу.
Що на Чорному морі, на камені біленькому, Там стояла темниця кам’яная. Що у тій то темниці пробувало сімсот козаків, Бідних невольників. То вже тридцять літ у неволі пробувають, Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, приходжає, Словами промовляє: «Гей козаки ви, біднії невольники! Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»
Що тоді бідні невольники зачували, Дівку-бранку, Марусю, попівну Богуславку, По річах пізнавали, Словами промовляли: «Гей дівко бранко, Марусю, попівно Богуславко! Почім ми можем знати, Що в нашій землі християнській за день тепера? Що тридцять літ у неволі пробуваєм, Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм. То ми не можемо знати, Що в нашій землі християнській за день тепера».
Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє зачуває, До козаків словами промовляє: «Ой козаки, ви біднії невольники! Що сьогодні у нашій землі християнській Великодная субота, А завтра святий празник, роковий день Великдень!»
То тоді ті козаки теє зачували, Білим лицем до сирої землі припадали, Дівку-бранку, Марусю, попівну Богуславку, Кляли, проклинали: «Та бодай ти, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко, Щастя й долі собі не мала, Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала».
То тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє зачувала, Словами промовляла: «Ой козаки, ви біднії невольники! Та не лайте мене, не проклинайте: Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати, То буде мені, дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, На руки ключі віддавати: То буду я до темниці приходжати, Темницю відмикати, Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».
То на святий празник, роковий день Великдень, Став пан турецький до мечеті від’їжджати, Став дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Добре дбає, до темниці приходжає, Темницю відмикає, Всіх козаків, бідних невольників, На волю випускає І словами промовляє: «Ой козаки, ви біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте; Тільки прошу я вас, одного города Богуслава не минайте. Моєму батьку й матері знати давайте: Та нехай мій батько добре дбає, Грунтів, великих маєтків нехай не збуває, Великих скарбів не збирає, Та нехай мене, дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки, З неволі не викупляє. Бо вже я потурчилась, побусурманилась, Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!»
Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невольників, З тяжкої неволі, з віри бусурманської, На ясні зорі, на тихі води, У край веселий, у мир хрещений! Вислухай, Боже, у просьбах щирих, У нещасних молитвах нас, бідних невольників!
Джерело: народна творчість; повний текст подано за публічним текстом УкрЛіб. Текст у суспільному надбанні; архаїчні й діалектні форми збережено.
Де вивчають: Фольклор · «Невільницькі та лицарські думи»