«Дума про Самійла Кішку»

Ой із города із Трапезонта виступала галера,

Трьома цвітами процвітана, мальована.

Ой первим цвітом процвітана —

Златосиніми киндяками побивана;

А другим цвітом процвітана —

Гарматами арештована;

Третім цвітом процвітана —

Турецькою білою габою покровена.

То в тій галері Алкан-баша,

Трапезонськеє княжа, гуляє;

Ізбраного люду собі має:

Сімсот турків, яничар чотириста,

Та бідного невольника півчвартаста,

Без старшини військової.

Первий старший між ними пробуває

Кішка Самійло, гетьман запорозький;

Другий — Марко Рудий, суддя військовий;

Третій — Мусій Грач, військовий трубач;

Четвертий — лях-потурнак,

Ключник галерський, сотник переяславський,

Недовірок християнський,

Що був тридцять літ у неволі,

Двадцять чотири як став на волі,

Потурчився, побусурманився,

Для панства великого,

Для лакомства нещасного.

В тій галері од пристані далеко відпускали,

Чорним морем далеко гуляли,

Проти Кефи-города приставали,

Там собі великий та довгий опочинок мали.

То представиться Алкану-башаті,

Трапезонському княжаті, молодому паняті,

Сон дивен, барзо дивен на прочудо.

То Алкан-баша, трапезонськеє княжа,

На турків-яничар, на бідних невольників покликає:

«Турки, каже, турки-яничари,

І ви, біднії невольники!

Котория би міг турчин-яничар сей сон одгадати,

Міг би йому три гради турецькії дарувати;

А котрий би міг бідний невольник одгадати,

Міг би йому листи визволені писати,

Щоб не міг ніхто ніде зачіпати».

Сеє турки зачували, нічого не сказали;

Бідні невольники, хоч добре знали,

Собі промовчали.

Тільки обізветься між турків лях-потурнак,

Ключник галерський, сотник переяславський,

Недовірок християнський:

«Як же, каже, Алкане-башо, твій сон одгадати,

Що ти не хочеш нам повідати?»

«Такий мені, небожата, сон приснився,

Бодай ніколи не явився!

Видиться: моя галера цвіткована, мальована,

Стала вся обідрана, на пожар іспускана;

Видиться: мої турки-яничари

Стали всі впень порубані;

А видиться: мої біднії невольники,

Которії були у неволі, то всі стали по волі;

Видиться: мене гетьман Кішка

На три часті розтяв,

У Чорнеє море пометав…»

То скоро теє лях-потурак зачував,

К йому словами промовляв:

«Алкане-башо, трапезонський княжату,

Молодий паняту!

Сей тобі сон не буде нітрохи зачіпати;

Скажи мені получче бідного невольника доглядати,

З ряду до ряду сажати,

По два, по три, старії кайдани і новії ісправляти,

На руки, на ноги надівати;

Червоної таволги по два дубці брати,

По шиях затинати,

Кров християнськую на землю проливати!»

Скоро то сеє зачували,

Од пристані галеру далеко відпускали;

До города до Козлова,

До дівки Санджаківни на зальоти поспішали.

То до города Козлова прибували, —

Дівка Санджаківна на стрічу виходжає,

Алкана-башу в город Козлов зо всім військом затягає.

Алкана-башу за білу руку брала,

У світлиці-кам’яниці зазивала,

За білу скамню сажала,

Дорогими напитками напувала,

А військо серед ринку сажала.

То Алкан-баша, трапезонськеє княжа,

Не барзо дорогії напитки уживає,

Як до галери двох турчинів на підслухи посилає:

Щоб не міг лях-потурнак Кішки Самійла одмикати,

Упоруч себе сажати.

То скоро ся тії два турчини до галери прибували.

То Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Словами промовляє:

«Ой ляше-потурначе, брате старесенький!

Колись і ти був у такій неволі, як ми тепера:

Добро нам учини,

Хоч нас, старшину, відомкни;

Хай би і ми у городі побували,

Панське весілля добре знали».

Каже лях-потурнак:

«Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Добро ти вчини:

Віру християнську під нозі підтопчи,

Хрест на собі поламни.

А ще будеш віру християнську під нозі топтати,

Будеш у нашого пана молодого за рідного брата пробувати».

То скоро Кішка Самійло теє зачував,

Словами промовляв:

«Ой ляше-потурначе, сотнику переяславський,

Недовірку християнський!

Бодай же ти того не діждав,

Щоб я віру християнську під нозі топтав!

Хоч буду до смерті біду та неволю приймати,

А буду в землі козацькій голову християнську покладати.

Ваша віра погана, земля проклята».

Скоро лях-потурнак теє зачуває,

Кішку Самійла у щоку затинає.

«Ой, каже, Кішко Самійлу, гетьмане запорозький!

Будеш ти мене в вірі християнській укоряти,

Буду тебе паче всіх невольників доглядати,

Старії і новії кайдани направляти,

Ланцюгами за поперек утроє буду тебе брати».

То тії два турчини теє зачували,

До Алкана-баші прибували:

«Алкане-башо, трапезонське княжа!

Безпечно гуляй!

Доброго і вірного ключника маєш:

Кішку Самійла в щоку затинає,

В турецьку віру ввертає».

То Алкан-баша, трапезонськеє княжа,

Великую радість мало,

Пополам дорогі напитки розділяло:

Половину на галеру одсилало,

Половину з дівкою Санджаківною уживало.

Став лях-потурнак дорогії напитки пити-підпивати,

Стали умисли козацьку голову ключника розбивати:

«Господи! єсть у мене що іспити і ісходити,

Тільки ні з ким об вірі християнській поговорити…»

До Кішки Самійла прибуває,

Поруч себе саджає,

Дорогого напитка метає,

По два, по три кубки в руки наливає.

То Кішка Самійло по два, по три кубки в руки брав,

То в рукава, то в пазуху, крізь хусту третю додолу пускав.

Лях-потурнак по єдиному випивав,

То так напився, що з ніг звалився.

То Кішка Самійло та й угадав:

Ляха-потурнака до ліжка вмісто дитини спати клав;

Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав,

На п’яти чоловік по ключу давав:

«Козаки панове! добре дбайте:

Один другого одмикайте,

Кайдани із рук, із ніг не скидайте,

Полуночної години дожидайте».

Тоді козаки один другого одмикали.

Кайдани із рук, із ніг не скидали,

Полуночної години дожидали.

А Кішка Самійло чогось догадав,

За бідного невольника ланцюгами втроє себе прийняв,

Полуночної години дожидав.

Стала полуночная година наступати,

Став Алкан-баша з військом до галери прибувати.

То до галери прибував, словами промовляв:

«Ви, турки-яничари, помаленьку ячіте,

Мойого вірного ключника не збудіте;

Самі ж добре поміж рядами проходжайте,

Всякого чоловіка осмотряйте,

Бо тепера він підгуляв,

Щоб кому пільги не дав».

То турки-яничари свічі у руки брали,

Поміж рядів проходжали,

Всякого чоловіка осмотряли…

Бог поміг: за замок руками не приймали!

«Алкане-башо, безпечно почивай:

Доброго і вірного ключника маєш:

Він бідного невольника з ряду до ряду посажав,

По три, по два, старії кайдани посправляв;

А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв.

Тогді турки-яничари у галеру входжали,

Безпечно спати лягали,

А котрії хмельні бували, на сон знемагали,

Коло пристані Козловської спати полягали.

Тогді Кішка Самійло полуночної години дождав,

Сам між козаків устав.

Кайдани із рук, із ніг у Чорнеє море пороняв;

У галеру входжає, козаків пробужає,

Шаблі булатнії на вибір вибирає,

До козаків промовляє:

«Ви, панове молодці, кайданами не стучіте,

Ясини не вчиніте,

Ні которого турчина в галері не збудіте!..»

То козаки добре зачували:

Самі з себе кайдани скидали,

У Чорнеє море метали,

Ясини не вчинили,

Ні одного турчина в галері не збудили.

Тогді Кішка Самійло до козаків промовляє:

«Ви, козаки молодці, добре, браття, дбайте:

Од города Козлова забігайте,

Турків-яничарів упень рубайте,

Которих живцем у Чорнеє море метайте!»

Тогді козаки од города Козлова забігали,

Турків-яничарів упень рубали,

Которих живцем у Чорнеє море метали.

А Кішка Самійло Алкана-башу із ліжка взяв,

На три часті розтяв, у Чорнеє море пометав,

До козаків промовляв:

«Панове молодці! добре дбайте:

Всіх у Чорнеє море метайте,

Тільки ляха-потурнака не рубайте, —

Міждо військом для порядку, за яризу військового, зоставляйте».

Тогді козаки добре дбали:

Всіх турків у Чорнеє море пометали,

Тільки ляха-потурнака не зрубали, —

Міждо військом для порядку, за яризу військового, зоставляли.

Тогді галеру од пристані одпускали,

Самі Чорним морем далеко гуляли.

Та ще у неділю, барзо рано-пораненьку,

Не сива зозуля закувала,

Як дівка Санджаківна коло пристані походжала

Та білі руки ламала, словами промовляла:

«Алкане-башо, трапезонськеє княжату!

Нащо ти на мене такеє великеє пересердіє маєш,

Що од мене сьогодні барзо рано виїжджаєш?

Коли б була од матері

Сорома і наруги прийняла,

З тобою хоч єдину ніч переночувала!»

Скоро ся тоє промовляли,

Галеру од пристані одпускали,

Самі Чорним морем далеко гуляли.

А ще у неділеньку, у полуденну годиноньку,

Лях-потурнак од сна пробуждає,

По галері поглядає, що ні єдиного турчина на галері немає.

Тогді лях-потурнак із ліжка вставає,

До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає:

«Ой, Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Не будь же ти на мене,

Як я був на останці мого віку до тебе!

Бог тобі допоміг неприятеля побідити,

Та не вмітимеш у землю християнську входити!

Добре ти вчини:

Половину козаків у окови до опачин посади,

А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди:

Бо ще будемо од города Козлова до города Цареграда гуляш»,

Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати,

Будуть Алкана-башу з дівкою Санджаківною

По зальотах поздоровляти;

То як будеш одвіт давати?..

Як лях-потурнак научив,

Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив:

Половину козаків до опачин у окови посадив,

А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив.

Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,

Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати

І галеру із гармати торкати,

Стали Алкана-башу з дівкою Санджаківною

По зальотах поздоровляти.

То лях-потурнак чогось догадав:

Сам на чердак виступав,

Турецьким біленьким завивалом махав;

Раз то мовить по-грецьки,

Удруге по-турецьки,

Каже: «Ви, турки-яничари, помаленьку, браття, ячіте,

Од галери одверніте:

Бо тепера він підгуляв, на упокої почиває,

На похмілля знемагає,

До вас не встане, голови не зведе.

Казав: як буду назад гуляти,

То не буду вашії милості й повік забувати».

Тогді турки-яничари од галери одвертали,

До города Цареграда убігали,

Із дванадцяти штук гармат грімали,

Ясу воздавали.

Тогді козаки собі добре дбали:

Сім штук гармат собі арештували,

Ясу воздавали,

На Лиман-ріку іспадали,

К Дніпру-Славуті низенько укланяли:

«Хвалим тя, Господи, і благодарим!

Були п’ятдесят чотири роки у неволі,

А тепера чи не дасть нам Бог хоть час по волі!»

А у Тендрові острові Семен Скалозуб

З військом на заставі стояв

Та на тую галеру поглядав,

До козаків словами промовляв:

«Козаки, панове молодці! що сяя галера: чи блудить,

Чи світом нудить,

Чи много люду козацького має,

Чи за великою здобиччю ганяє?

То ви добре дбайте:

По дві штук гармат набивайте,

Тую галеру з грізної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте».

Тогді козаки теє зачували,

До його промовляли:

«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Десь ти сам боїшся

І нас, козаків, страмишся:

Єсть сяя галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много люду козацького має,

Ні за великою здобиччю ганяє;

Се, може, є давній, бідний невольник із неволі утікає…»

То Семен Скалозуб теє зачуває,

До козаків промовляє:

«А ви таки віри не доймайте,

Хоч по дві гармати набивайте,

Тую галеру із грізної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте.

Як турки-яничари, то упень рубайте,

А як бідний невольник, то помочі дайте!»

Тогді козаки, як діти, не гаразд починали:

По дві штуки гармат набивали,

Тую галеру із грізної гармати привітали,

Три дошки у судні вибивали,

Води Дніпрової напускали…

Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Чогось догадав,

Сам на чердак виступав,

Червонії, хрещатії, давнії корогви із кишені виймав,

Розпустив, до води похилив,

Сам низенько уклонив:

«Козаки, панове молодці! сяя галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много люду козацького має,

Ні за великою здобиччю ганяє:

Се єсть давній бідний невольник,

Кішка Самійло, із неволі утікає.

Були п’ятдесят чотири годи у неволі,

Тепер чи не дасть Бог хоч час по волі!»

Тогді козаки у каюки скакали,

Тую галеру за мальовані облавки брали

Та на пристань стягали,

Од дуба до дуба

На Семена Скалозуба

Паювали,

Тую галеру та на пристань стягали.

Тогді: златосинії киндяки — на козаки,

Злотоглави на отамани,

Турецькую білую габу — на козаки на біляки;

А галеру на пожар спускали.

А срібло-злото на три часті паювали:

Первую часть брали, на церкви накладали:

На святого Межигорського Спаса,

На Трехтемировський монастир,

На святую Січовую Покрову давали,

Которі давнім козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, вставаючи й лягаючи,

Милосердного Бога благали;

А другую часть поміж себе паювали;

А третюю часть брали,

Очертами сідали, пили та гуляли,

Із семип’ядних пищалей грімали;

Кішку Самійла поздоровляли:

«Здоров, — кажуть, — здоров, Кішко Самійлу,

Гетьмане запорозький!

Не загинув єси у неволі,

Не загинеш із нами, козаками, по волі!»

Правда, панове, полягла

Кішки Самійла голова

В Київо-Каневі монастирі…

Слава не вмре, не поляже!

Буде слава славна

Поміж козаками,

Поміж друзями,

Поміж лицарями,

Поміж добрими молодцями.

Утверди, Боже, народу християнського,

Війська запорозького

З усією черню Дніпровою,

Низовою

На многая літа,

До кінця віка!